За часів Середньовіччя мешканці різних народностей нинішньої правобережної України утворювали поселення поблизу сакральних, адміністративно-релігійних будівель, що відповідали їх віросповіданню. Ці архітектурні об’єкти вважалися святинями, атрибутами могутності відповідних етнічних спільнот й утримувалися їх коштом.
Такі споруди височіли в багатьох містах регіону, в тому числі й у Львові. Прикладом даної культової будівлі є дзвіниця Успенської церкви «Вежа Корнякта». Про те, як створювалася ця башта, про її архітектурний дизайн та історично-культурне значення розповімо далі.
Вежа-дзвіниця Корнякта: історичні сторінки
Успенський храм, комплекс якого доповнила дана вежа, розташовувався поблизу центральної площі міста Лева, вздовж вулиці, на якій проживала діаспора русинів. Саме тому вона називалася Руською.
Звести високу дзвіницю відповідної християнської церкви представники цієї народності вирішили для того, щоб мати власний символ на цій території, який стане фактом самоствердження русинів.
Розпочалося будівництво цієї башти в другій половині XVI століття. За даними джерел, її перший камінь був закладений 1572 року.
Зводилася вежа Корнякта по проєкту видатного львівського архітектора Петра Барбона. Відомо, що в створенні ескізу твердині також брав участь Павло Римлянин, а його практичне втілення в життя фінансував Костянтин Корнякта, представник купецького стану. Ім’ям цього мецената святиню й нарекли.
За даними джерел, будівельний процес загалом тривав шість років. Так багато часу знадобилося для зведення дзвіниці через складність проєкту. Адже даний об’єкт, окрім базової релігійної функції, повинен був виконувати й інші завдання. Полягали ці задачі в тому, що вежа мала відігравати роль оборонного укріплення, представляти громада, яка звела її, а ще дбати про пожежну безпеку міста.
Щоб сигнал у разі виникнення пожежі чувся далеко, вежа Корнякта (Львів) отримала високу триярусну конструкцію й східчасту шатрову верхівку – такі особливості будівлі створювали акустичний ефект, посилюючи гучність звучання дзвону.
Тяжкі часи вежі дзвіниці
У 1672 році саме вогонь став причиною суттєвого руйнування святині. Частина споруди була знищена, спалена турецькими завойовниками за часів польсько-турецької війни.
З 1695 року дзвіницю почали реконструювати. Ці роботи, які очолив зодчий Петро Бербер, що обіймав посаду придворного архітектора, не обмежилися лише відновленням башти – до неї був добудований ще один рівень.
Наприкінці XVIII вежа знову постраждала від пожежі. Цього разу її відбудова була здійснена оперативно, впродовж одного року. Дизайн будівельники відновили без змін, а от дзвін на башту встановили новий, названий «Кирилом».
Свого сучасного вигляду ця історично-архітектурна пам’ятка набула наприкінці ХІХ століття – тоді на її високому куполі з’явилася витончена маківка.
За часів Першої та Другої світових воєн даний шедевр середньовічного зодчества також зазнавав пошкоджень, проте цей символ старовинного Львова щоразу відновлювали знов і знову, причому досить швидко.
Капітальна реконструкція святині розпочалася з нагоди її 400-річчя. А з 1989 року Вежа Корнякта, екскурсія до якої пропонується всім охочим туристам і львів’янам, поновила свої православні богослужіння.
Архітектура вежі
Зовнішній вигляд даної пам’ятки, як це вважають фахівці, має певну схожість і з венеціанськими костелами Мадонни дель Орто та св. Стефана, і з римською вежею S. Spirito. Фасад башти-дзвіниці демонструє квадратну форму. Довжина його периметру в основі становить 48 метрів.Базовим будматеріалом для стін вежі став ламаний камінь. Зверху їх обклали іншим видом каменю – тесаним.
Для його обтісування робітники застосовували спеціальний метод – поліхромію. Споруда дзвіниці фактично приєднана до північного боку Успенського храму.Висота її, не рахуючи хреста, складає практично 66 метрів.Цікавим є декор даного сакрального об’єкта. Для оздоблення фасадів по вертикалі майстри використали пілястри тосканського ордену. Їх яскравими акцентами стали аркові ніші витягнутої форми насичених кольорів – насиченого червоного та ошатного білого.
Віконні прорізи у вежі невеликій розміщені рідко – стіни переважно є глухими. Знизу догори висота кожного наступного ярусу поступово скорочується. Завдяки точно знайденим пропорціям, вежа Корнякта, цікаві факти про яку розповідають гіди, виглядає струнко й витончено.
Будівлю увінчує шпиль, на якому височіє православний хрест. На думку фахівців, архітектура найбільш пізнього, верхнього ярусу дзвіниці демонструє стиль бароко. Його відзнаками стали чотири пірамідальні виті обеліски, розташовані по кутах, кований парапет огорожі та картуші, розміщені з усіх боків.
Окремим елементом історичного дизайну святині, що заслуговує на увагу, був дзвін «Кирило». Він мав двометрові діаметри та був найбільшим церковним дзвоном у Галичині. Служила відповідна гучна реліквія місту до початку навали шведів.
Знайти цю величну вежу-дзвіницю можна в міському центрі за адресою вулиця Підвальна, 9.
Місце, де знаходиться вежа Корнякта в обласному центрі Львівщини, відоме всім його мешканцям – адже це один з атрибутів міста, його гордість та історія.
Більше цікавих новин про історію Львову ви можете прочитати у розділі статті “Історія Львову” на нашому порталі.